15 квітня 2021 р. у Центрі інноваційних освітніх технологій «PNU EcoSystem» Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Олександр Карпенко – видатний український історик, педагог, суспільний діяч» (онлайн), яку організувала кафедра історії України і методики викладання історії. Цього дня виповнилося 100 років від дня народження видатного українського історика, педагога і громадського діяча, доктора історичних наук, професора Олександра Юхимовича Карпенка (1921–2013 рр.).
Для нашого Університету, тодішнього Івано-Франківського педагогічного інституту, прихід Олександра Карпенка став ковтком свіжого повітря для дослідників, які потрапили в жорна системи, були обмежені в дослідженнях – переконаний ректор Прикарпатського університету Ігор Цепенда, який тривалий час мав нагоду працювати разом із Олександром Карпенком.
«Це була непересічна постать, бо в той важкий час зробити виклик системі, отримати удар від системи і вистояти, могла тільки людина непересічна. Коли ми пам’ятаємо про своїх вчителів, ми маємо майбутнє. Він мав сильний дипломатичний стрижень. Його готували до роботи за кордоном. Однак система зрозуміла, що матиме проблеми через погляди Карпенка. І не дала змоги йому розвиватися в цьому напрямку. Сила його полягала в тому, що він об’єднав велику кількість істориків навколо своєї праці. Його життя і діяльність для нас, які були поряд з ним, є прикладом, під його впливом ми сформувалися як особистості. Переконаний, що ця конференція не залишиться для нас формальною, а дозволить нам повернутися в минуле і рухатися в майбутнє», – зазначив Ігор Цепенда, відкриваючи захід.
Олександр Карпенко в 1950-х рр. почав досліджувати історію визвольних рухів на західно-українських землях початку ХХ ст. І вчений побачив, що результати його досліджень кардинально розходяться із офіційною позицією радянської історіографії. Вченого переслідували, створювали умови, які перешкоджали дослідженням. У грудні 1970 р. О. Карпенка було звільнено з роботи у Львівському університеті за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі».
У 1986–1990 рр. Олександр Карпенко працював у Прикарпатському університеті (тоді Івано-Франківському педінституті) де завідував кафедрою історії СРСР і УРСР, а в 1990–1995 рр. він став професором кафедри історії України. З 1995 по 2004 рр. – завідувач відділу регіональних проблем Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України та Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. З 2004 р. — директор Наукового центру дослідження українського національно-визвольного руху Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Очолював Науковий центр дослідження українського національно-визвольного руху, був членом редакційних колегій наукових видань «Вісник Прикарпатського національного університету», публікував документи з історії ЗУНР.
Саме на історичному факультеті Університету Олександр Карпенко сформував власну наукову школу, яка далі продовжує дослідження історії західноукраїнських земель, – розповів декан Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктор історичних наук, професор Микола Кугутяк.
І сьогодні в Університеті продовжують працювати над проєктами, які започаткував ще пів століття тому Олександр Карпенко, зокрема, над енциклопедією ЗУНР. Результатом цієї праці є видані три томи енциклопедії ЗУНР і вже готується 4-ий.
Конференція тривала в режимі пленарного та секційних засідань за такими основними напрямами: професор О.Ю. Карпенко: наукова, організаційна та викладацька діяльність на тлі епохи; джерела, історія та історіографія ЗУНР: традиції вивчення і сучасні методологічні концепти; українські національно-визвольні змагання в 1914–1923 рр. З доповідями на пленарному засіданні виступили: професор Олександр Реєнт (м. Київ) («Невтомний подвижник історії західноукраїнських земель…»); професор Микола Кугутяк (м. Івано-Франківськ) («Він повернув українській історії її справжнє обличчя»); професор Ігор Соляр (м. Львів) («Олександр Карпенко в Інституті суспільних наук Академії наук УРСР: початки наукової діяльності (1950-ті рр.)»); професор Микола Литвин (м. Львів) («Історик як маркер історії: перші наукові перехрестя радянської доби Олександра Карпенка»); професор Олексій Сухий (м. Львів) («Олександр Карпенко та Львівський університет»); професор Володимир Великочий (м. Івано-Франківськ) («Концепція історії ЗУНР Олександра Карпенка: еволюція наративу»).
У роботі наукової конференції взяли участь науковці з Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Інституту історії України НАН України, Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Інституту народознавства НАН України, Львівського національного університету імені Івана Франка, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Житомирського державного університету імені Івана Франка, Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника НАН України, Центру досліджень адвокатури і права при Національній асоціації адвокатів України та ін.
Протягом усього дня проведення наукового форуму тривали гострі, але плідні дискусії, основні аргументи яких стали основою для вироблення спільного рішення наукового засідання, про неабияку важливість узагальнення джерелознавчих та історіографічних здобутків багатогранної діяльності професора Олександра Карпенка, творчого осмислення нових методологічних підходів до вивчення історії національної революції на західноукраїнських землях, проблем національно-визвольного руху, соборності етнічних українських земель.
Закриваючи зібрання, її господарі відзначили високий науковий рівень доповідей учасників, полемічність їхніх виступів, що сприяє розвитку досліджень історії українського визвольного руху, налагодженню наукової комунікації та обміну власними науковими здобутками. За підсумками конференції планується видання збірника матеріалів конференції.
