Як другий рік пандемії коронавірусу вплинув на якість підготовки студентів та школярів? Чи готові прикарпатські ВНЗ приймати на навчання громадян Білорусі, котрі тікають від режиму Лукашенка? Яке значення має “Карпатський простір” в євроінтеграційному процесі України?
Відповіді на ці питання читайте в першій частині інтерв’ю Фіртки з Ігорем Цепендою, доктором політичних наук, професором, ректором Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.
Елемент відсутності спілкування сьогодні є найбільшою проблемою в процесі навчання
Розпочати інтерв’ю логічно було б з питання, як другий рік пандемії коронавірусу вплинув на освітній процес загалом. Підготовка студентів, якість їх знань чи не погіршились показники через значне впровадження дистанційної освіти?
Ситуація полягає в тому, що з одного боку університети, без сумніву не тільки України, але й у всьому світі опинилися в складній ситуації. Тому що змушені докорінно перебудувати освітній процес. І ця проблема пов’язана не тільки з висвітленням матеріалу, але й в першу чергу з наданням доступу студентів до ресурсів, на яких вони могли б отримувати інформацію.
Ті університети, котрі до цього часу не сформували електронні носії, електронні бібліотеки та електронні хрестоматії опинилися в надскладній ситуації. Тому що, з одного боку можна викладати онлайн, натомість доступу до ресурсів студенти не отримували. І це був величезний виклик.
З іншого боку, всі зрозуміли, що дистанційна форма освіти, яку ідеалізували до пандемії не зазнала випробування з одної точки зору, що живий контакт «викладач – студент» він все одно, як бачимо, буде залишатися основою співпраці й існування самого університету.
Водночас, звісно дистанційна форма навчання дозволяє заповнити певні прогалини. На сьогодні університети відпрацювали ті моделі, які дозволяють їх вирішувати. Це і тестування, знову таки певна здача іспитів.
Проте, якщо дивитися на дуальну освіту, проходження практики, освоєння в цілому матеріалу, то звісно все це вимагає повернення до класичних норм, котрі дозволяють зрозуміти одне, що спілкування викладача зі студентом без сумніву є основою формування знань для студента і розвитку університету. Не говорячи про різні курйозні ситуації, коли студенти нібито підключаються до лекції, в той самий час відсутні інтелектуально в навчальному процесі.
Скажіть, а як ви б оцінили рівень підготовки випускників шкіл за період вимушеного дистанційного навчання?
Ми зіткнулися з тим, що отримали випускників шкіл, які вже були в освітньому процесі в умовах коронавірусу і, потрапивши в університет, вони не стали повноцінними студентами. Тому що й надалі знаходяться в навчальному процесі дистанційно. Немає не лише особистого контакту, а й відсутня соціалізація, яка також є дуже важливим моментом.
Тому що університети, як і будь-які навчальні заклади – елемент надання освітніх послуг, це тільки одна складова частина. Інша також не менш важлива – це виховний процес. Спілкування, соціалізація, формування критичного мислення – всі ці елементи дозволяють сформуватися в умовах вільного спілкування.
Навіть науковці, котрі сьогодні беруть участь в онлайн-конференціях, погоджуються з тим, що більшість серйозних наукових дискусій відбувається саме за науковими панелями. Коли в режимі офлайн вони мають можливість в вільній формі спілкуватися, обмінюватися думками. Тобто елемент відсутності спілкування сьогодні є найбільшою проблемою не тільки в подачі інформації, але саме в її сприйнятті, обміну думками.
І результати того, що школярі були так само в такому «тестовому режимі» вони призводять до одного – формування критичного мислення в університеті – це одна з головних домінант. Вміння не тільки освоїти матеріал, але вміння його проаналізувати та зрозуміти його прикладне значення, що дуже важливо. І в цьому моменті тестів «Так»/«Ні» або інших завдань воно не дозволяє розвинути цих важливих навичок, компетенцій, не говорячи вже про практичну складову. Багато видів практик на сьогодні в нас відбувалися в онлайн режимі.
Якщо ми говоримо про природничі науки – величезна лабораторна складова навчального процесу також значною мірою “випадала”. Наслідки цього, без сумніву, будуть відчутні з часом.
читайте також: Вперше в Україні: в Івано-Франківську відкрили Лабораторію нанотехнологій для матеріалознавства, енергетики та медицини
Над чим наразі працюють у Прикарпатському університеті в плані прикладних наук?
Потрібно відзначити, що сьогодні міжнародні рейтинги оцінюють університети саме за їх науковими публікаціями. В першу чергу такі праці мають бути англомовними, повинні бути цитованими й на основі цього формується рейтинг. Якщо брати Прикарпатський національний університет, то серед більш як трьохсот українських ВНЗ, що на сьогодні працюють у сфері освіти наш університет займає 12 місце по англомовних публікаціях в науково-методичній базі даних Scopus. Це світова база, що оцінює рейтингування університетів.
Тобто наші науковці дуже швидко визначили для себе пріоритети й фактично на сьогодні ми в регіоні входимо в число лідерів по англомовних публікаціях.
З іншого боку якщо говорити про фундаментальні дослідження і прикладні, то в нас сильна математика, що є складовою багатьох фундаментальних досліджень, також сильна біохімія, яка значною мірою є експериментальна.
Зараз реалізовується дуже цікавий проєкт. Спільно з румунськими колегами наші біохіміки аналізують тенденції по запобіганню ожирінню і діабету серед працівників освіти, школярів. Таким чином вони вже сьогодні можуть не лише спрогнозувати, зробивши відповідний зріз, але й рекомендувати, як мінімізувати негативні наслідки для організму в цьому плані.
Це один з аспектів. Інші пов’язані з нанотехнологіями та композитними матеріалами. Зокрема протягом останніх років наші фізики працюють в цьому напрямі тому що світ починає розуміти, що на певному етапі метал буде замінений композитними матеріалами.
І це питання не лише пластику, тут мова йде і про кераміку та багато інших елементів, котрі створюють нові унікальні можливості сьогодні для міцності та водночас легкості таких матеріалів. Вони починали свого часу з порошкової металургії – шляхом злиття тих чи інших металів змішувалися ті конструкції, що були сьогодні потрібні. В цьому плані досліджень дуже багато.
Так само варто віддати належне і нашим гуманітаріям. На перший погляд, їх роботи не мають прикладного значення, хоча це далеко не так. Що стосується мовознавства, літературознавства, історії є фундаментальні праці, які сьогодні дозволяють нам дійсно зрозуміти в багатьох аспектах, коли нас звинувачують, що ми не державницький народ, що української мови немає. Ми демонструємо, що українська мова, література є одною з найбільш прадавніх.
Нещодавно побачило світ фундаментальне чотиритомне видання «Енциклопедія Західноукраїнської Народної Республіки», яке дозволило об’єднати всіх істориків та провідні наукові інституції України. Зараз розглядається питання про видання англомовною версії енциклопедії.
Сьогодні Прикарпатський національний університет не обмежується виключно математичними чи природничими науками, а охоплює весь спектр, починаючи від гуманітарних наук та закінчуючи звичайно прикладними, яких сьогодні потребує наша промисловість.
Одна із проблем Івано-Франківська, на думку експертів у сфері освіти, полягає в тому, що кращі місцеві випускники шкіл обирають для навчання ВНЗ поза межами області й відповідно мало хто вже потім повертається працювати в рідне місто. Як наслідок регіон втрачає потенційно кращих фахівців. Як Прикарпатський університет бореться за абітурієнтів з високими балами ЗНО не лише з Прикарпаття, але й інших областей?
В сучасних умовах існує стереотип, який домінував в часи СРСР, що найкраща освіта завжди є в столиці. Хоча, якщо уважно подивитися на західні університети, то найкраща освіта не в столиці, а в тих університетах, що часто знаходяться в доволі провінційних містечках.
В умовах такої швидкої інформатизації, де молода людина за допомогою мережі Інтернет може фізично знаходитись в далекому гірському селі, а при знанні англійської мови користуватись ресурсами бібліотеки Конгресу США питання монополії на освіту дуже швидко спадає.
Наше завдання полягало в тому, щоб втримати відповідний рівень набору, адже останні п’ять років спостерігаємо тенденції до кардинального зменшення кількості студентів загалом. Абітурієнти зацікавлені навчатись у нас, наприклад внаслідок того, що ми розширили магістерські програми з провідними університетами Республіки Польща. Серед наших стратегічних партнерів – Варшавський та Жешувський університети, найбільший технологічний університет Краківська гірничометалургійна академія та інші ВНЗ, які спільно з нами роблять ці магістерські програми.
Молода людина після четвертого курсу може отримати і наш диплом, і диплом одного з цих ВНЗ при чому навчання в Польщі буде для неї безкоштовним. Таким чином ми реалізовуємо мрію наших молодих людей, котрі хочуть навчатися за кордоном. Даємо їм шанс навчатися в Івано-Франківську, а через чотири роки виконувати магістерську програму в тих університетах, в які більшості випадків важко було б потрапити. Адже здебільшого випускники наших шкіл їдуть навчатися в заклади освіти приватного характеру, які в цілому, як сміються в Польщі, називаються не вища школа “хуманістична”, а вища школа “хумористична”.
В цілому ми даємо можливість не тільки навчатися, але й брати участь в дослідницьких проєктах. Університет реалізовує проєкти, які починають об’єднувати університети щонайменше Карпатського регіону. «Колегіум Карпатікум», де ми є серед засновників, сьогодні об’єднує університети Вишеградської групи (Чехія, Словенія, Угорщина, Польща) і Румунії в Карпатському регіоні.
читайте також: Викладачі Прикарпатського університету долучилися до міжнародного проєкту «Карпатські лісові школи»
В наступному році завершуємо великий проект – Міжнародний центр зустрічі для студентської молоді України та Польщі, який не має сьогодні аналогів на європейському континенті. Це стане новим майданчиком для того, щоб студенти не лише українські студенти їхали на захід, але й європейці приїзджали сюди в Карпати, в місце де відбуватимуться дискусії, цікаві дослідження, розроблятимуться стартапи. Тобто сьогодні докорінно змінюється концепція бачення того, де місце український ВНЗ в системі європейської освіти.
Протягом п'яти років слід напрацювати стратегію зацікавленості навчатися в Україні
Ви вже побіжно озвучили, ще одну проблематику. З наближенням завершення навчального року з’являється чимало оголошень, які пропонують випускникам шкіл продовжити навчання за кордоном в Польщі, Словаччині, Чехії і причому інколи навіть не потрібно для вступу здавати ЗНО.
Наскільки проблема такої конкуренції є відчутною для наших вишів? Чи можна дати оцінку, яка кількість наших дітей потрапляє до ВНЗ, де даються фахові знання, а яка частина, як ви зазначили, навчаються у «хумористичних» школах?
Переважна більшість випускників вступає в закордонні виші без ЗНО, ми тому і звертали увагу наших колег, що вони грають не за правилами. Україна пішла європейським шляхом, ввівши ЗНО зняла багато проблемних зауважень, які в європейців були до вищої школи в Україні.
А з іншого боку тепер європейські університети приймають українських дітей без ЗНО, хоча для своїх громадян здача їх аналога тестування є обов’язковою.
Однак така практика є не у провідних університетів, а у приватних закладах вищої освіти, які створені на якийсь певний час для того, щоб не надавати знання, а банально заробляти як бізнес-проєкти.
Саме тому ми й пішли шляхом створення спільних магістерських програм з провідними університетами. В нас сьогодні 12 таких програм з кращими ВНЗ Польщі, які дають для наших студентів освіту причому безкоштовно. Коли наші студенти їдуть на навчання за кордон ми їм завжди кажемо: те, що ви побачите там для вас буде новим, там – це відомо. Коли ви повернетесь з такими знаннями в Україну, ви себе успішно реалізуєте і значно краще, аніж залишившись там.
Це шлях, який дозволить нам вийти на зовсім інший рівень сприйняття. Якщо молода людина після школи потрапить на навчання в іноземний університет, то на 90% ми її “втратили” для держави. Якщо ж студент їде на навчання за кордон на магістерські програми, то здебільшого молода людина повертається з новими знаннями, баченням та бажанням реалізувати себе.
Ми повинні відкривати очі випускникам шкіл, гімназій, ліцеїв на те, що найкраща реалізація себе полягає в широкому доступі до знань. Коли в рамках різноманітних програм, зокрема і «Еразмус +», яка при володінні англійською мовою дає можливість студентам Прикарпатського університету протягом п’яти років навчань мати ще семестрові навчання в декількох ВНЗ Європейського Союзу.
Україна сьогодні для молодої креативної людини є значно потужнішим простором для реалізації, ніж країни, які вже сформовані та мають свої сталі еліти.
Процес глобалізації в освіті має, так би мовити, двосторонній рух. Як справи з навчанням іноземних студентів в Прикарпатському університеті?
Питання навчання іноземних студентів в контексті України є достатньо складним, оскільки в основному для таких студентів є цікаві медичні спеціальності, частково технічні. Прикарпатський є класичним університетом, якщо подивитись сьогодні на такі ВНЗ, то, порівнюючи їх з медичними чи окремими технічними, ми не рекрутуємо таку кількість іноземних студентів, як вони.
Але однозначно, що на якомусь з етапів ми можемо так само збільшувати цю кількість. Це стосується інформатики, рівень підготовки якої нашими викладачами високо цінується у світі. Це може стосуватися і мистецтва.
Пандемія зупинила багато цікавих проєктів, коли до нас приїжджали китайські колеги з університету мистецтв, котрі захоплюються новими тенденціями в мистецтві. Сьогодні Китай поряд з традиційним мистецтвом розглядає поєднання минулого і сучасного.
В цьому плані питань і можливостей дуже багато. Повторюсь, пандемія зупинила багато процесів, котрі б дозволяли це все розвивати. Але ми переконані, що цю потребу потрібно реалізувати, однак в нас в пріоритеті боротьба за українського студента, особливо того, що прийняв рішення навчатися за кордоном, не плануючи повертатися в Україну після здобуття вищої освіти.
Сьогодні для нашого суспільства це головне завдання. Якщо ми протягом п’яти років не випрацюємо стратегію зацікавленості молодої людини навчатися в Україні, то ми будемо втрачати інтелектуальний потенціал, не говорячи про профтехосвіту. Брак робітничих професій стає дуже відчутним.
А чи не варто розглянути освітні ринки сусідніх з нами Білорусі та Молдови?? Історично склалось, там проживає велика кількість українців, до того ж політична ситуація в цих країнах може змусити задуматись молодь про еміграцію.
Ми готові до такого розвитку подій, коли у зв’язку з подіями, що зараз відбуваються в Білорусі частина молодих людей захоче емігрувати й щонайменше продовжити навчання в сусідніх країнах. Це вже прослідковується по Литві та Польщі, де діють державні програми, Україна мала б також протягнути руку допомоги у цій ситуації.
Це мають бути державні програми?
Так, мала б бути державна політика. З іншого боку, за бажанням молоді може відбуватися навчання і на комерційній основі. Однозначно така тенденція може бути. Ми вже в 90-х роках мали подібну ситуацію, коли події в Придністров’ї призвели до того, що значна частина етнічних українців виявили бажання навчатись в нашому університеті.
Сьогодні університет веде перемовини з Туреччиною, Азербайджаном, де також є зацікавленість у навчанні їх студентів на окремих напрямках підготовки Прикарпатського університету.
Продовжуючи міжнародний напрям розмови, хочу поцікавитись наступним. Нещодавно Прикарпаття приймало першу конференцію послів України. Ви як дипломат, що свого часу мали можливість попрацювати у посольстві України в Польщі, чи мали можливість поспілкуватись з колегами?
Так, я мав змогу взяти участь і в неформальних зустрічах, що відбувалися в перший день конференції, звісно побував і на мюзиклі нашого театру, який окрім послів відвідав і Президент. Провів розмови щонайменше з 10 послами, тому що університет безпосередньо проводить активну міжнародну діяльність відповідно в контексті саме співпраці з посольствами котрі підтримують її.
Зокрема, нещодавно проходила конференція з нашими японськими друзями й ми підписали меморандум з Університетом Кобе Гакуіна, який в Японії вважається одним із провідних і посол України в Японії Сергій Корсунський нагадав, що весною японські колеги планують візит до нас для презентації наукових напрацювань.
Сьогодні аналогічна робота ведеться з Туреччиною, де маємо ряд цікавих напрацювань з університетами північного Причорномор’я, які співпрацюють з нами в рамках наукових проєктів в інформаційній галузі та нанотехнологій.
Найближчим часом плануємо підписати угоди з університетами Азербайджану. Цікаві проєкти вимальовуються з В’єтнамом, оскільки значна частина студентів з цієї країни навчається в Україні й ми зацікавлені залучати їх.
Ну і звичайно співпрацюємо з ВНЗ країн Карпатського регіону, з якими спільно реалізовуємо проєкти. Україна на сьогодні – єдина країна Карпатського простору, що не є членом Європейського Союзу. І завдяки університету держава входить в Європейський Союз через наукові проєкти.
Меморандуми з Японією та В’єтнамом стосуються навчання наших студентів в їх ВНЗ чи навпаки студентів за Азії – на Прикарпатті?
З Японією ми розглядаємо наукові та дослідницькі проєкти та стажування наших студентів і викладачів по тих напрямках, що будуть цікаві.
Що стосується В’єтнаму, то ми лише готуємось до підписання угоди та розглядається саме навчання в’єтнамських студентів у нас.
Сьогодні їх цікавлять нові технології, це і біохімія, інформатика та математика – школи, які традиційно є сильними в Україні та провідними в нашому ВНЗ.
Про Гуту як "східний Давос"
Ви зазначили, що зараз Україна через Карпатський простір входить в науковий сектор ЄС. Чи може Прикарпаття стати неформальним місцем зустрічі, якщо не топ «сильних світу цього», то принаймні лідерів регіональних політичних утворень того ж Балто-Чорноморського Союзу? Чи є теоретичні шанси в Гути стати таким собі «східним Давосом», де б в неформальній обстановці могли вирішувати геополітичні завдання країни?
Однозначно, що наш регіон є цікавим з багатьох точок зору. Починаючи від туризму, економіки та закінчуючи культурними та цивілізаційними процесами, які тут відбувалися. І вже перший крок в цьому напрямку є – звернення з проханням до керівництва Івано-Франківської облдержадміністрації від голови Комітету з питань закордонних справ Сейму Республіки Польща Марік Бущинський щодо проведення в Карпатах саме на території нашої області конференції «Європа-Карпати».
Це традиційна відома конференція, що весь час проходить на території Польщі та об’єднує країни Карпатського регіону. На рівні голів парламентських комітетів з питань закордонних справ країн Карпатського регіону зараз розглядається проведення такої конференції на початку березня 2022 року.
Це підтвердження того, що європейські країни розглядають Україну як партнера, асоційованого члена Європейського Союзу. Динаміка розвитку нашої країни зацікавлює західних партнерів, щоб спільно проводити заходи на найвищому рівні й на території нашої держави.
А як ви оціните підписану 21 грудня президентами України, Литви та Польщі угоду?
Люблінський трикутник він з самого початку був цікавим тому що об’єднує країни, котрі мають вагоме місце в регіоні. Коли зміцнюється регіональна політика, то вона дозволяє певною мірою впливати й на країни, що заведено вважати геополітичними гравцями.
З одного боку якщо Литва, Україна, Польща діють окремо, то це країни, що мають 7-8 млн мешканців та близько 40 млн Україна і ще 38 млн Польща. Якщо країни об’єднались, то за розмірами територій та кількістю населення ми одразу стаємо більшими за таких потужних геополітичних гравців як Німеччина та Франція. І це вже зовсім інший, вагомий голос.
Цінність таких декларацій, зустрічей та моделей полягає в тому, що ми спільно говоримо про проблеми, котрі турбують регіон. Відповідно проблеми регіону впливають на європейську безпеку і наступні проблеми, що можуть виникнути.
Навіть якщо подивитись на міграційну кризу, що виникла на білорусько-польському та білорусько-литовському кордонах. Це приклад того, як держави, котрі хочуть дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію, мова йде про Російську федерацію та Білорусь, своїми діями можуть вплинути на безпеку регіону.
Банальна ситуація міграційного руху призвела до внутрішньої напруги в суспільстві. Коли регіональні країни звертали увагу на цю проблематику поодинці Німеччина та Франція легковажила такі посили. Це саме стосується і Північного потоку-2, де Україна, Польща та Балтійські країни в один голос звертали увагу на потребу змінити формулу реалізації цього проєкту.
Адже втрачається головний сенс Європейського Союзу, так звана енергетична солідарність. Коли всі країни спільно об’єднуються навколо викликів і загроз, що стосуються одного з членів ЄС. В цій ситуації дана модель не спрацювала.
Чим більше регіональні країни будуть формувати такі інституції – тим більше їх голос важитиме. З огляду на це Люблінський трикутник є не лише цікавим, але й позитивним, оскільки дозволить привертати увагу, в першу чергу європейських лідерів до проблем, які подібні для багатьох країн регіону.
Якщо проблема існує і ми не бачимо вирішення, то однозначно вона може призвести до внутрішньої дестабілізації самої спільноти.
Варто нагадати, що ще в 1996 році в спільній декларації Україна, Польща та Литва перші привернули увагу на подій, що розпочалися в Білорусі (ред. політична криза, спровокована проведенням референдуму, що заклав початок авторитарному правлінню Лукашенка).
Сьогодні минуло фактично чверть століття від того часу і бачимо, до яких наслідків призвело не реагування на заяви країн Люблінського трикутника.
На ваш погляд, інший міжрегіональний союз, де Україна по суті була лідером, мова йде про ГУАМ, він вже остаточно “похований”? Адже проєкт також розглядався в першу чергу як спосіб захистити свою енергетичну безпеку від Росії.
Без сумніву дана інституція була цікава з точки зору протидії намірам Російської Федерації втручатися і розв’язувати питання, що були суверенними інтересами кожної з держав-членів союзу. Звичайно, що все завжди пов’язано із ресурсами як енергетичними, так і фінансовими для реалізації таких проєктів.
Сьогодні ми бачимо, що одним із партнерів навіть цієї моделі співпраці може стати Туреччина, яка висловила свою позицію і щодо анексії Криму і територіальної цілісності України.
В той самий час, це країна через яку проходить основний газовий хаб. Вона так само має партнерські стосунки з Росією, основні газогони до ЄС проходитимуть через цю країну.
Тому треба завжди шукати ті моделі, які дозволяють втриматися і відповідно єдиним голосом протистояти тому чи іншому геополітичному партнеру, який хоче нав’язати країні, щоб вона була не суб’єктом, а об’єктом міжнародної політики. Кажуть гуртом і батька легше бити. Але суть не в тому, щоб воювати, а щоб не допустити реалізації сценаріїв на самому початку.
Якщо навіть сильніший від тебе ворог одразу бачить, що його сценарій не вдасться реалізувати через солідарність багатьох країн сусідів, котрі не поступляться важливими для себе пріоритетами, то сценарій ніхто і не буде запускати в дію.
Якщо ж вони бачать, що в регіоні немає єдності, то однозначно намагатимуться поодиноко розв’язувати свої питання. І за останнє десятиріччя ми часто ставали свідками цього.
За матеріалами агенції новин «Фіртка».