Студенти ІV спеціальності 014 Середня освіта (Історія) ОР «Бакалавр» (денна форма навчання) Андрій Бевзюк, Юлія Матковська, Віталій Фурдига, Катерина Хацевич та Юрій Ярич під науковим керівництвом доцента кафедри історії України і методики викладання історії Тамари Галицької-Дідух підготували цікавий проєкт «Зґвалтування і побиття як метод російської армії в 1944–1945 рр. і 2022 р.». В умовах сьогоднішньої повномасштабної російсько-української війни підготовлена студентами однойменна кейс-презентація набуває неабиякої актуальності.
У російсько-українській війні факти застосування сексуального насильства мали місце з 2014 р. Але після повномасштабного вторгнення рф війська агресора застосовують сексуальне насилля саме як метод ведення війни в небачених раніше масштабах – зокрема, для залякування, помсти чи «покарання» цивільного населення на окупованих територіях. Сексуальне насилля застосовується до жінок, чоловіків та дітей.
Це не вперше, коли війська, керовані Москвою, масштабно, з кричущою жорстокістю і відчуттям безкарності використовують сексуальне насильство як тактику ведення бойових дій. Найбільш яскравий приклад з минулого – завершальний етап німецько-радянської війни 1941–1945 рр., коли радянські війська увійшли до Німеччини.
Радянське командування фактично ніяк не карало підлеглих за сексуальні злочини щодо місцевого населення до кінця воєнної кампанії. Ба більше, у спогадах очевидців ми знаходимо інформацію про заохочення до зґвалтувань серед нижчого та середнього офіцерського складу.
Культуролог, а в роки війни фронтовий кореспондент, Григорій Померанц у своїх спогадах «Записки гидкого каченяти» згадує, що факти зґвалтування цивільного населення в Німеччині жодним чином не карались. Також Померанц наводить приклад, коли зґвалтування призвело до самогубства жінки.
Крім спогадів радянських військових, оприлюднені історії окремих жертв зґвалтувань. Зокрема, фізикиня Габріела Кьопп у 1992 р. опублікувала автобіографію «Навіщо я народилася дівчиною?», де розповідає, як в 1945 р. на два тижні стала бранкою радянських солдат і неодноразово була зґвалтована. Лише на 15-й день полону їй вдалось втекти та розшукати матір у м. Гамбурзі, яка заборонила доньці розповідати про пережите насилля. Розповісти власну історію Кьопп наважилась, коли їй було за 60, і вона була визнаною у світі науковицею.
Інша відома історія сексуального насилля в Німеччині – це автобіографія Марти Гіллерс «Жінка в Берліні», в якій М. Гіллерс розповідає про те, як після багаторазового зґвалтування радянськими солдатами була змушена знайти собі «постійного ґвалтівника», який міг би принаймні захистити її від групових зґвалтувань. Також вона згадує про велику кількість випадків сексуального насилля щодо жінок, дітей, старих людей. Книга Гіллерс була опублікована 1954 року анонімно. Лише після смерті авторки у 2003 році її особистість була розкрита для широкого загалу. Упродовж життя Гіллерс намагалась приховувати, що була жертвою сексуального насилля.
Сьогодні відомо, що 19 червня – це Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту. Пам’ятну дату запровадила Рада Безпеки ООН у 2008 р., щоб вшанувати жертв сексуального насилля під час збройних конфліктів, а також засудити використання сексуального насилля як тактику ведення бойових дій.
Що є формою сексуального насилля згідно з резолюцією Радбезу ООН? Виокремлюють такі складові: зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, примусова вагітність, примусові аборти, примусова стерилізація, примусові шлюби, торгівля людьми в умовах конфлікту з метою сексуальних насильства або експлуатації, будь-які інші зіставні за ступенем тяжкості форми сексуального насильства щодо жінок, чоловіків, дітей, які мають прямий або непрямий стосунок до конфлікту.
