В околиці села Межигірці, що розташоване біля річки Бибелка, лівої притоки р. Дністра, за 6 км від м. Галича є урочище Скала, або Монастир. Наукові розвідки цього місця тривали протягом ХІХ – ХХ ст. В ході дослідження монастирів Давнього Галича науковці Карпатської археологічної експедиції Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в складі професора Миколи Кугутяка, доцента Богдана Томенчука, доцента Бориса Хруслова, наукового фахівця Романа Кобильника у 2009, 2018, 2021 й 2024 рр. провели польові обстеження старожитностей скельно-печерного монастиря. Головним об’єктом вивчення був Божий Тік, розташований на південному схилі – уступі високої гори Скала. Сам Божий Тік має вигляд дещо продовгуватого майдану між північною і південною скельними стінками. Південна частина стіни впиралась у прохід між скелями, де досі збереглися сліди врубів, площинних підтісувань для наскельної споруди княжого періоду, яка мала 2–3 поверхи. Дослідники Л. Чачковський і Я. Хмілевський у 20-х роках ХХ ст. вказували на стійку місцеву традицію тут монастиря і наводили свідчення місцевого селянина, який пояснював, «Божий Тік» був колись встелений кам’яною плиткою. На двох більших каменюках, що лежать на площі, мали бути ще перед кільканадцятьма роками вирізані сліди знаків, букв, від чого називають місце також «під Обрами».
У дохристиянський період прохід між скелями південної гряди використовувався для виходу до вівтарної частини святилища, яке розташовувалося на висоті 10 м від рівня Божого Току на скалі що має вигляд лева. Стародавній скельний жертовник має еліпсовидну форму, рівну, як стіл, поверхню. У нижній, підземній частині скельного останця ще у 2009 р. виявлено печерний комплекс, вирубаний у скелі, з двома входами / виходами, який у народі має назву Дідова Хата.
Загальний опис Божого Току й виявлені його сакральні старожитності засвідчують, що перед нами ритуально-культова пам’ятка, очевидно ще енеолітичного походження, яку слід віднести до подібних скельно-печерних об’єктів у Бубнищі, Уричі, Соколі, Терношорах. Його освоєння, імовірно, почалося ще у верхньопалеолітичну епоху. Біля пам’ятки знайдено кілька пізньопалеолітичних стоянок. Зверху на горі Скала виявлено два курганні могильники. Також учасники експедиції виявили на захід від монастиря на Скалі курган значних розмірів.
У середньовіччі в історичній долі Божого Току була відкрита нова сторінка, пов’язана з християнством, традиція якого тут зберігалась до кінця XVIII ст. включно. Заснована на руських землях в ХІ ст. Антонієм Печерським пустельницько-анахоретська традиція здобула значне поширення в Карпато-Дністровському регіоні, про що свідчать численні скельно-печерні монастирські пам’ятки Верхнього й Середнього Подністров’я, до яких належить і обитель біля села Межигірці. Датуючим писемним документом є виявлений у відділі рукописів Національного музею імені Андрея Шептицького латиномовний документ про візитацію греко-католицьких церков і обителей, який засвідчив, що монастир біля села Межигірці в 1758 р. ще був діючим. Очевидно, він припинив своє існування, як і багато інших обителей краю, наприкінці XVIII ст. під час Йосифінських реформ.
Незважаючи на те, що зацікавленість дослідників історичною долею монастиря біля села Межигірці сягає вже біля двохсот років, археологічне й історичне вивчення скельно-печерної оборонної обителі залишається на початковому етапі. Головні таємниці Божого Току ще чекають свого відкриття.