22 квітня 2021 р. у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника відбулася презентація другого тому видання» Гошівська обитель Богородиці на Ясній Горі в Карпатах».
Серед присутніх на заході – проректор з науково-педагогічної роботи Університету Сергій Шарин, редактор видання, професор Микола Кугутяк, Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський УГКЦ, Владика Володимир Війтишин, Ігумен Гошівського монастиря о. Мар’ян Гробельний. Викладачі та студенти кафедри історії України і методики викладання історії моли змогу долучитися до участі в презентаційному заході онлайн через платформу Cisco Webex Meeting.
Модератором презентації виступив професор Сергій Шарин. Відкриваючи презентацію він акцентував увагу на значенні Гошівського монастиря в історії нашого краю, підкреслив масштабність жахіть, які пережив український народ у середині ХХ ст., на фоні яких відбувалася боротьба гошівських монахів за віру.
У форматі онлайн-зв’язку із вітальним словом до учасників презентації звернувся із с. Русів – батьківщини Василя Стефаника – ректор Університету, професор Ігор Цепенда. Він зазначив, що історія одного із найдавніших монастирів на Ясній Горі є історією не лише української церкви, а історією всього українського народу, який відстоював, боровся, зберігав і далі примножує віру. Ректор згадав, що на недавній презентації «Таємниці України для тебе» вже було продемонстровано досягнення колективу, який очолює професор Микола Кугутяк. А висновком після прочитання другого тому видання про Гошівський монастир ЧСВВ є думка: «Лише той хто бореться має шанс на перемогу». Гошівські монахи, на відміну від ворогів були і залишаються сильні духовно, інтелектуально. Вони вистояли, відновили духовну святиню. Тільки віра і сила духу дали змогу вистояти у боротьбі. Кожна область в Україні має такі духовні корені, але не в усіх є науковці, які займаються їх вивченням. Будівництво нового не можливе без повернення до наших духовних джерел.
Ігор Євгенович підкреслив, що планується підготовка і наступного третього тому про Гошівський монастир.
Із коротким екскурсом по сторінках книги виступив професор Микола Кугутяк. Він підкреслив, що розцінює презентації та наукові конференції як важливу складову наукового процесу. За його словами ще у 2006 р. з його ініціативи науковці Факультету історії, політології і міжнародних відносин розпочали вивчення наукової теми «Духовна культура Українських Карпат». Микола Васильович підкреслив, що у результаті таких досліджень стало відомо про майже 150 монастирів, які існували на території Івано-Франківської області. Відомі монастирі княжого Галича (у селах Крилос, Сокіл, Вікторів). Всі ці монастирі походили за своєю традицією ще з Київської Русі, це переважно печерні монастирі. Однак згодом із печер ці монастирі переходять на скелі.
Середньовічні монастирі, за твердженням професора Миколи Кугутяка, як правило будували біля пам’яток ще дохристиянської культури. Відповідно християнські монастирі і храми виникали на місцях давньої духовної традиції.
Вже 6 років колектив під керівництвом Миколи Васильовича досліджує історію Гошівського монастиря. Це видатна відпустова пам’ятка, центр паломництва вірян, за своїм значенням він близький до Люрду, Ченстохової, але при цьому про Гошівський монастир, його святині майже немає наукових досліджень. У значній мірі це результат того, що у нас не було власної державності.
Микола Кугутяк підкреслив, що ми маємо справу з Гошівським феноменом, до розуміння якого можна наблизитися якщо прочитати документи вміщені у 2-му томі видання «Гошівська обитель Богородиці на Ясній Горі в Карпатах». Вони демонструють як після Львівського псевдособору УГКЦ було заарештовано єпископів, священників, було закрито 18 монастирів ЧСВВ, але Гошівський монастир продовжував функціонувати ще 4 роки. Священні реліквії не давали змоги радянській владі діяти прямолінійно. Лише взимку 1950 р. процес активізувався. У січні було заарештовано ігумена монастиря на Ясній горі, а 25 березня заарештовано 11 монахів і серед них тимчасового ігумена Івана Повха. Монахи-василіяни поводили себе дуже гідно на допитах НКВС, як духовні лицарі. Вони відмовилися перейти на православ’я. Гідно і достойно. Усі монахи перейшли через жахливі випробування, тортури. Ігумен Іван Повх загинув у таборах ГУЛАГу. Вони не були у Ватикані, не були особисто знайомі з Папою Римським, але не зрадили своєї церкви.
І справжнє диво, за словами професора Миколи Кугутяка, відбулося через 40 років. У 1990 р. останній обраний монахами ігумен Микола Грень повернувся і став першим ігуменом відновленого Гошівського монастиря. Це історія знаків. Імперія розпалася, а монастир відродився і активно діє.
На завершення свого виступу Микола Васильович подякував усім науковцям причетним до підготовки другого тому видання: доценту Ірині Солонець, старшому викладачу Роману Кобильнику, літературному редактору Галині Пославській, видавцю Петру Меленю, а також Владиці Володимиру Війтишину, ігумену Мар’яну Гробельському, завдяки підтримці і величезній праці яких стало можливим видання книги. А завдяки книзі Гошівський монастир постає у зовсім новій іпостасі.
Модератор, професор Сергій Шарин, передаючи слово Владиці, підкреслив, що цей «том пройшов через душу» його упорядників.
Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин, звертаючись із привітанням до присутніх зазначив: «Коли зараз в Україні є час пандемії. Ми є у великій кризі. Все поламалося, не тільки в нас, а й в цілому світі. Десь ми міняємо наші цінності і розуміємо, що життя – це є найдорожче. Як його зберегти? І в цьому часі коли закриті школи, університети, виходять такі прекрасні збірки. Це є дійсно велика праця багатьох людей, які подарували нам нашу історію, нам її повернули. Коли ми дивимося на духовну сторону, то це якраз є і сторона наших Карпат, сторона наших бойків, які в більшості своїй живуть у Карпатах. Нам потрібно собі нагадати, що колись при монастирях і при церкві якраз була просвіта, там була вся історія. Ми почитаємо, що всі літописи, які писалися, – це у монастирях, напевно князі мали своїх літописців. Перші школи, які пам’ятаємо, у які ходили наші дідусі, прадідусі, були пов’язані з церквою. І вони навіть називали по імені священиків, які їх навчали читати, писати і Божого слова. При монастирях ми знаємо, що були друкарні, в яких друкувалися духовні книги, історичні книги, патріотичні наші українські книги. При монастирях, ми знаємо, що були і сьогодні є іконописці, які описували наші храми і монастирі. Ще потрібно пригадати, що вся документація велася якраз при парохіях, при монастирях. Кожна метрика від народження, вінчання чи потім відходу до смерті, вічності – якраз усі ці документи записувалися по наших храмах. Не така вже бідна була церква. Церква якраз була найбільше розвинутою. Ці монастирі і наші храми, наша Українська греко-католицька церква послужила нашому українському народові. Наші батьки себе називали «русинами» і церква у той час була русинською (українською) і на сьогодні ці монастирі є свідченням нашої віри.
Як, ми можемо сказати, легко поміняти монахові своє віросповідання. Хіба людина, яка не вірить в Бога, взагалі не має ніякої віри – вона може бути сьогодні одним, завтра – другим, післязавтра – третім. Ми цих людей осуджуємо. Ми знаємо в якій вірі народилися батьки, у якій вірі нас хрестили, у якій вірі ми отримали виховання – у тій вірі ми маємо жити, тим більше, що духовні люди – чи священики чи монахи – вони ще складали свої присяги, відповідні по сьогоднішній день, що вони будуть жити згідно тих законів, які вони прийняли згідно тих конституцій монастирів. Цього зробити не можна було, але чому ж ця світська влада робили свої порядки в наших церквах, в наших монастирях? І так зробили порядки, що ми не маємо нічого… І ось ці перші книги, що ми почули, що ми можемо мати якісь із Гошівського монастиря, і з інших наших монастирів. Я хотів би сказати, що це дуже нам потрібна книга. Це повернення нашої історії, це повернення пам’яті тих людей, на яких ми сьогодні маємо ґрунтуватися, і робити десь свої фундаменти, щоб можна було дивитися у майбутнє і будувати Батьківщину сьогодення. Вони просто гарно виходять. Бачите один том – старовина, початки – правда. Другий том – часи переслідування. І десь третій том – дай Бог поблагословить буде вже носити добу відродження сьогоднішніх днів. Хочу щиро-щиро подякувати професору Миколі Васильовичу і тим всім людям, які направду усі з Вами співпрацювали і які допомагали, які постаралися, щоб оця історія вийшла. Ми Вам дуже вдячні, а також прошу Вас і ректора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і прошу також усіх професорів: «Допоможіть сьогодні церкві!». Там де пускають сьогодні Вас, наших ще не пускають. Чи в архіви КГБ, чи в другі ще неможливо особам духовним підійти, а ми бачимо, що Ви можете, Ви вмієте, Ви робите. Тому нехай Всемилостивий Господь направду благословляє, а ми будемо Вас у тому підтримувати! І Я хочу сказати Вам таке велике-велике слово “Дякую!ˮ».
Митрополит підкреслив: «Це такий гарний подарунок до Пасхи. Будемо починати з такої світлої, гарної праці. Дай Боже, щоби нам, для нас усіх такі подарунки, такі надбання нашої історії дійсно ми могли робити всі разом, будувати наше майбутнє, шануючи і поважаючи один одного і поважати нашу історію, поважати себе, обов’язково поважати Батьківщину Україну, будувати майбутнє. Тим більше сьогодні у часі такому важкому, часі пандемії».
Окремо Митрополит звернувся до професора Миколи Кугутяка зі словами подяки і вручив грамоту із благословенням: «Наука, як і віра повинна просвітлювати людину та формувати її. Світло знань розкриває великий задум Бога-Творця. Ваша багатолітня праця є свідченням для молодого покоління як потрібно досліджувати, зберігати і популяризувати духовні та історичні цінності, зокрема святинь нашого краю. За Ваш вагомий особистий внесок у науково-дослідницьку історичну спадщину Прикарпаття складаємо слова подяки й висловлюємо визнання та похвалу. Бажаємо щедрих Божих благодатей та заступництва Пресвятої Богородиці. Нехай Всемилостивий Господь щедро винагородить за весь Ваш труд, даючи силу на сповнення добрих діл для блага нашої Церкви й Батьківщини України. Благословення Господнє на Вас!».
Наступним виступив ігумен Гошівського монастиря о. Мар’ян Гробельний, ЧСВВ. Він зазначив, що усі присутні є учасниками великої події. За словами ігумена, коли він перечитував документи із цього тому, то знаходив для себе заохочуючі факти, які допомагають у монашому житті і описані у цих дослідженнях. Монахи Гошівського монастиря тоді у 1950 р. проявили досконалість в чеснотах (вірі, мужності, терпеливості), проявили усі вірність своїм обітам і Папі Римському, і теперішні монахи мають бути гідними їх послідовниками.
о. Мар’ян підкреслив, що йому пощастило бути знайомим із ігуменом Макарієм Гренем. Він тоді перебував у Крехові, був у старечому віці, навіть не бачив, не міг ходити, але зберігав світлий розум, неухильно дотримувався режиму дня, повсякденного розкладу. І це після дуже важких випробувань. Презентоване видання, за словами ігумена, це добрий посібник для підростаючого покоління. Він пообіцяв звернутися до ігуменів інших монастирів, щоб цю книгу використовували для виховання майбутніх монахів. За його словами: «Не заростає стежка на Ясну гору, а ми нашим життям маємо підтвердити діяльність наших попередників».
До презентації по онлайн зв’язку долучився завідувач кафедри політичних інститутів та процесів, професор Василь Марчук. Він, звертаючись до присутніх, подякував за можливість взяти участь у обговоренні дуже актуального видання. За словами професора Василя Марчука: «УГКЦ проводить соборування духовне, а професор Микола Кугутяк – соборування наукове». Загалом презентована книга, на думку професора Василя Марчука висвітлює важкий період історії, і з точки зору джерел і з точки зору подій, і з точки зору виживання народу і його церкви. Важливим висновком видання є слова, пророче написані митрополитом А. Шептицьким: «Україна має сама собі дати раду». Ми мусимо змінити себе, щоб вистояти у сучасному світі, і з допомогою наших партнерів ми будемо змінюватися. «Ми вчимося на прикладі цієї книжки як поводитися у найтяжчі часи», зазначив професор Василь Марчук. Він зауважив, що в середині ХХ ст. духовенство поділялося на три частини: 1) тих, хто був на легальному становищі; 2) тих, хто вів підпільну боротьбу і 3) тих, хто вів боротьбу на засланні.
Професор Василь Марчук зацитував кілька фрагментів із документів вміщених у виданні, які демонструють віру Гошівських монахів у Бога і незламність їхнього духу. На кінець свого виступу він підкреслив, що завдяки професору Миколі Кугутяку у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника сформувалася ціла наукова школа вчених, що вивчають історію української церкви.
Також долучився онлайн-презентації професор Олександр Лисенко, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України. Він зауважив, що через несприятливі обставини раніше важко було вивчати історію нашої держави і народу. Лише в останні 30 років українські науковці мають можливість вивчати першоджерела, історичні документи не тільки в Україні але й закордоном, але до цілісної картини ще дуже далеко. Це пов’язано не тільки з тим, що ми ще повинні працювати з великим комплексом джерел, включно з его-джерелами – тобто особистими документами людей, які були причетні до долі церкви у різний спосіб, це і священнослужителі, це і віряни, це і чернецтво. Не в останню чергу нам цікаво дізнаватися про те якими мотивами керувалися ці люди. Для нас це важливо, як для істориків, але це цікаво і для людей віри, оскільки ми сприймаємо це не просто як історичний процес, набір фактів, а як особливий, специфічний спосіб існування у цьому складному світі.
Цей феномен, за словами професора Олександра Лисенка проявляється у наступній тріаді: «1) Тілесна аскеза, 2) висока розкіш духу і 3) свобода від земного у його гріховній безсоромності». Все починалося з печер, із дуже простого, але з іншого боку – дуже складного формату спілкування з Богом – відхід від світу, від людей, від мирських спокус. І ця практика, ця культура виросла у феноменальну культуру монастирську із земними певними ознаками – видимими ознаками – церквами, монастирськими спорудами, вірянами, паломництвом та іншими формами. Професор Олександр Лисенко підкреслив вагомість і помітне значення презентованого видання.
Наступним виступаючим став професор Ігор Пилипів. Він у своєму виступі підкреслив знаковість даної презентації. Це історія не лише монастиря, це історія церкви, це історія всього нашого народу. Монастирів ЧСВВ в Галичині було багато, але місцем паломництва став лише Гошівський монастир, завдяки чудотворній іконі Богородиці. Ігор Васильович поділився родинними спогадами про паломництво до Гошева. За його словами видання другого тому документів з історії Гошівського монастиря знаменує собою певну віху наших історичних досліджень, тому що ми бачимо як радянська влада боролася з 11 монахами. Незламність їхнього духу, вірність церкві, невід’ємність від української народної традиції, високий патріотизм, мужність.
Цікавим, за словами професора Ігора Пилипіва, є і другий розділ видання – де описано як КДБ надіслало до Гошева монахів Російської православної церкви, які не хотіли іти з монастиря. Дана книга заохочує вивчення історії інших монастирів нашого краю, повсякденного життя наших священиків і монахів.
До презентації приєднався і доцент кафедри військової підготовки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Борис Хруслов. Він акцентував увагу на потребі поширення даного видання серед нинішніх капеланів, що перебувають у збройних силах України.
На жаль, з технічних причин не змогли взяти повноцінної участі у презентації науковці зі Львова – професор Микола Литвин та Петро Шкраб’юк.
Завершуючи презентацію професор Сергій Шарин подякував учасникам за активну роботу, за хороші слова і побажав усім хороших свят, міцного здоров’я і Божого благословення. Завершив зустріч своїм благословенням Митрополит Володимир Війтишин.
